На святу Покрову, 14 жовтня ц.р., Президент України В.А.Ющенко відвідав Волинь. Але не для того, щоб поцікавитися життям волинян, їх виживанням в умовах організованої тимчасовою помаранчевою командою правителів України кризою, а на відзнаку 67 роковин утворення УПА. Хоча на Волині УПА була створена не осінню 1942 року, а влітку 1941 року представником легітимного Уряду УНР у вигнанні Тарасом Боровцем (псевдо Бульба). Та для Ющенка історична правда зайва річ, бо він визнає не правду, а бандерівські легенди.

Не буду вдаватися в ці деталі, хоча вся півторагодинна промова Ющенка в драмтеатрі була присвячена лише прославлянню бандерівщини. Він так і не зрозумів, що сам став головним розкольником єдності українського народу, бо брехня, якими б намірами вона не виправдовувалася, ще ніколи і ніде не об’єднувала націю. А його промова була суцільно насичена перекручуванням недавньої української історії. Ющенку не слід шукати зовнішніх причин катастрофічного зниження своєї популярності та авторитету, вони в його послідовній бездарності до державного керівництва Україною, бо приділяє увагу лише питанням, до яких тепер мають інтерес біля 4 відсотків громадян. Це не голослівно.

Днями в пресі відображене опитування, яке провели в Київській області Українська академія політичних наук та Всеукраїнська соціологічна служба. Цікаві дані по столичній області, де ситуація для жителів дещо краща, ніж на Волині. Так от питання, яким приділив Президент в своїй Луцькій промові на Покрову хвилюють людей від 3.8 до 4 відсотків. Натомість 64 відсотка опитаних людей мучаться зростанням цін, 55 – зниженням заробітків, 42 – зростанням безробіття, 38 – політичною нестабільністю в державі. Якраз цим питанням Президент за півтора години промови не приділив жодного слова. Отаке нещастя для України.

Теперішні помаранчеві правителі ще раз підтвердили, що всі революції готують генії, здійснюють фанатики, а їхніми результатами користуються негідники. Помаранчева революція 2004 року в Україні не стала винятком. Фактичну владу в державі віддано повністю олігархам, вони визначають підкупом засобів масової інформації, нав’язливими бігбордами, якими засмічені всі міста, закритими списками кандидатів на виборах – хто має бути депутатами, Президентом, Прем’єр-міністром та міністрами. Вся державна машина в Україні підпорядкована служінню визискувачам народу, ось чому серед так званої політичної еліти часто виявляється всяка антисуспільна наволоч.

Чи є спасіння для зміни цього порядку в нашій милій серцю Україні? Стати зброєю боротьби проти правлячих брехливих негідників може стати виборчий бюлетень, якщо кожен громадянин зрозуміє, що всі теперішні правлячі блоки і партії є не політичні організації народу, а замасковані олігархічні клани. Вперше нарешті в Україні сформовано блок лівих і лівоцентристських антиолігархічних сил, який при вирішальній підтримці виборців зможе докорінно змінити ситуацію в державі, заставивши через прогресивне податкове законодавство багатих олігархів поділитися з бідними, надати бандитам камери в тюрмах, повернути заробітчан з закордоння на працюючі підприємства, стабілізувати все громадське життя.

На такі висновки надихнула безпредметна промова Ющенка в Луцьку.

Ростислав Чапюк, голова Волинської організації партії “Справедливість”