Єднання – запорука успіху лівих

Дніпропетровська область впродовж десятиліть була одним з центрів лівого руху в Україні. Цьому сприяли розвинута промисловість, наука, сільське господарство, де традиційно трудились сотні тисяч кваліфікованих, освічених людей, для яких принципи соціальної справедливості завжди були зрозумілими і близькими.

Протягом останніх десятиліть різко скоротилося число саме таких кадрів. Через брак кваліфікованої роботи колишні металурги, вчителі, інженери, жителі села тисячами перекочували на ринки. Змінилася їх психологія, погляди їх дітей. Головним для них стали швидкі гроші, матеріальні блага, добрі харчі і все інше, характерне для суспільства з дрібнобуржуазними цінностями. Ідеї соціальної справедливості, спотворені у Радянському Союзі вульгарним тлумаченням соціалізму, почали сприйматися людьми просто, як чергова казка. Популярність лівої ідеї на Придніпров,ї в кінці 1980-на початку 1990-х різко впала. Згодом вона знову зросла, але посісти домінуюче становище їй заважала роз’єднаність лівих сил. Тому комуністам і соціалістам найперше в великих містах Дніпропетровську, Кривому Розі, Дніпродзержинську, окремих сільських районах вдавалось набирати в кращі часи 5-8 % голосів виборців і мати від регіону невеличке представництво у Верховній Раді, та дещо більше в місцевих органах самоврядування. З часом соціалісти скотились до 1% голосів виборців, комуністи залишаються при своїх. Інші партії лівого спрямування набирають десь піввідсотка голосів виборців.

В останні 10 років реальною політичною силою в Дніпропетровській області була Партія регіонів та БЮТ вкупі з «Нашою Україною». На останніх президентських виборах несподіваного успіху добився наш земляк Сергій Тігіпко, який випередив в області Юлію Тимошенко, Арсенія Яценюка, а на окремих дільницях і Віктора Януковича.

Здавалося б, що в області, де домінують типово буржуазні ідеї, для лівого руху залишається дуже мало місця. Однак, при більш прискіпливому аналізі навіть останніх виборів до місцевих рад у Дніпропетровській області можна побачити і досить цікаві нові тенденції. Якщо партія «Справедливість» в усі попередні роки взагалі не попадала навіть у поле зору якоїсь більш-менш значної частини виборців, то на виборах 2010 року, навіть в умовах регулювання владою ходу виборчого процесу, за «Справедливість» проголосувало десь 7 тисяч виборців. Троє кандидатів до місцевих органів влади: це лікар Ігор Чабаненко, директор підприємства Микола Редькін, керівник обласної організації «Справедливості» Микола Павленко набирають від тисячі до двох тисяч голосів. Далі – цікавіше. За останні роки рівень життя простих людей у регіоні погіршився, не вдається поліпшити його і нинішній владі. Дрібних підприємців, які планували стати новою буржуазією, добряче потіснили з ринків, а ті, хто займався виробництвом – покинули його, дрібні ж посередники зникли. Новий Податковий кодекс так званому малому бізнесу теж радощів, не додав. Сергій Тігіпко, почавши наступ на права пенсіонерів та людей найманої праці, знизив рейтинг своєї типово право буржуазної партії «Сильна Україна» до мінімуму. Чомусь замість того, щоб наповнювати Пенсійний фонд відрахуванням від пристойних зарплат, а не тих принизливих копійок, які люди отримують сьогодні, та створювати тисячі нових високотехнологічних робочих місцях, уряд взяв курс на підвищення пенсійного віку. А розповіді про те, що люди понесуть гроші у якісь приватні фонди, щоб потім через 20-30 років їх звідти забрати у вигляді додаткової пенсії, викликають лише сумну посмішку. Люди добре пам’ятають, як раптово кудись щезали фонди, банки, інвестиційні компанії разом із їхніми власниками. Звісна річ, при цьому розчинялись у просторі і людські гроші. Отже, особливої довіри до «Сильної України» на Дніпропетровщині не має. Як немає її і до інших традиційних політичних лідерів та партій, які вони очолюють. Але це не означає, що за них не будуть знову голосувати на наступних парламентських виборах. Простий виборець важко розуміється на тому, що таке ліво, чи право в політиці. Мало хто знає, що таке новий соціалізм? І яка партія його представляє. Тож знову будуть голосувати за тих, хто знайомий йому з екрана телевізора, чи бігборда, або за того, хто щось дасть, або наобіцяє сім мішків вовни.

Важко змінити політичну палітру Дніпропетровщини у такій ситуації. Але необхідно. Тим більше, що з’являється все більше людей, які у змозі критично проаналізувати ситуацію. Якщо вони порівняють її з європейською, то з подивом дізнаються, що ліві і лівоцетристські сили, які сповідують ідею соціалізму, як правило, входять до трійки парламентських партій майже в усіх провідних європейських країнах, представлені вони і в Європарламенті. Це дійсно партії народу, а не великого капіталу.

Тож нам, тим хто сьогодні на Дніпропетровщині представляє партії «Справедливість», СДПУ(о),»Народну волю», Союз лівих сил, Соціалістичну партію доведеться у дуже непростій політичній, економічній, ідеологічній ситуації створювати нову політичну силу «Українська лівиця». Як тільки провідні політичні сили відчують, що на лівому фланзі народжується серйозний конкурент, то на «Лівицю» чекатимуть нелегкі часи. Але вже так влаштовано суспільство, що воно рано чи пізно гармонізує політичні інтереси усіх верств населення. Коли цього не досягається – відбуваються революції. Тож не даремно в багатьох європейських країнах держава матеріально підтримує усі політичні сили і цим намагається досягати певної гармонії. Чому не приклад для української влади !

А поява в Україні, потужної, консолідованої, некон’юктурної лівоцентристської сили це абсолютна закономірність і добре буде, коли реалізується вона в Україні саме сьогодні, а не тоді, коли через падіння рівня життя в країні, до влади, почнуть лізти екстремісти усіх мастей із портретами своїх ідолів.

____________________________________

Контактні дані дніпропетровської обласної Ради партії:

e-mail: evgen_pavlenko@mail.ru

Голова Ради Дніпропетровської обласної організації партії:

Павленко Микола Іванович, Заслужений журналіст України,  народився 1 січня 1952 року в селі Балівці , Дніпропетровського району ,Дніпропетровської області. Служив на атомних підводних човнах Північного флоту СРСР. Вчився в Дніпропетровському гірничому інституті. За фахом гірничий інженер. Після інституту працював в системі АН України. Має наукові публікації та авторські свідоцтва на винаходи.
З 1981 року переходить на журналістську роботу. Працює у Дніпропетровському обласному комітеті по телебаченню і радіомовленню. Готує репортажі на радіо «Маяк», інформаційну програму «Время».Очолює інформаційну службу комітету. З 1984 року переходить на дипломатичну роботу. Обіймає посаду Першого секретаря Посольства України в Республіці Казахстан. Після закінчення контракту знову повертається в систему Держтелерадіо України. Очолює кореспондентський пункт Першого Національного телеканалу у Дніпропетровській області. Знімає також телефільми в Ізраілі, Іспанії, Південній Кореї, Туреччині, Болгарії. Перемагає в національних і міжнародних телекіно форумах. В 2001 році Указом Президента України йому присвоєно звання Заслужений журналіст України. Нагороджений численними відомчими відзнаками. Обирався депутатом Жовтневої райради м. Дніпропетровська.
Дійсний член Євразійської академії радіо і телебачення.
З 2004 по 2007 роки- Генеральний директор Дніпропетровської обласної державної телерадіокомпанії.
Зараз працює власним кореспондентом державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське радіо і телебачення» у Дніпропетровській області.